Обчислювальна архітектура – архітектура майбутнього

15-9-2019

З 9 по 11 жовтня в Києві пройде міжнародна архітектурна конференція Architecture of the Future. 33 лекції почують 2000 архітекторів, дизайнерів, проектувальників, девелоперів, які приїдуть з Японії, Нової Зеландії, Австралії, Америки, Великобританії, країн Європи та з різних куточків України.

Куратором конференції став архітектор Дмитро Аранчій, випускник КНУБА, КПІ, який навчався в Лондоні в Архітектурній Асоціації за програмою Design Research Laboratory у Теодора Спайропулоса і Патріка Шумахера, чинного керівника Zaha Hadid Architects.    

Свіжі архітектурні проекти майстерні Dmytro Aranchii Architects включають офіс продажів ЖК Поетика «Стала контінуальність», хол офісу компанії Євросувенір «Міжспівіснування» на вулиці Прахових і проект переосмислення ЦСМ М17. В процесі реалізації знаходиться проект адаптивного павільйону Rhodonea Pavilion в місті Черкаси, простір Signature Garden на вулиці Мечникова в Києві. Крім них, Дмитро і його майстерня зайняті впровадженням в життя проекту, який був дипломною роботою в AA DRL. Він стосується архітектурної системи поведінкової збірки noMad – модульні роботи зі штучним інтелектом, які покращують інфраструктуру міста, відповідно до побажань його городян.

Слово «куратор» походить від латинського «cura», яке означало дбати, оберігати. І хоча після запозичення з латині його вживали для позначення статусу людини, який був пов’язаний з опікою над подіями в сфері образотворчого мистецтва, поступово куратори з’явилися і в архітектурі. По-перше, тому що архітектура є глобальним маркером мистецтва. По-друге, позитивний досвід роботи куратора з художниками, галеристами, колекціонерами не міг не привернути професійну архітектурну публіку. Слово куратору Architecture of the Future Дмитру Аранчію.

Якщо я вам скажу, що від таких архітекторів, як ви, залежить майбутнє локальної архітектури, що ви відчуєте?

Відповідальність.

Як ви думаєте, що я мала на увазі, кажучи «такі архітектори, як ви»?

Складно зрозуміти, що думає інша людина. Однак мені здається, що ви мали на увазі архітекторів, які в дійсних українських умовах намагаються впровадити інноваційний підхід. Нам цікаво займатися тим, що знаходиться на самому вістрі сучасної архітектури.

Перед чим або перед ким ви відчуваєте відповідальність?

Відповідальність або є, або її немає. Якщо відповідальність присутня, значить, вона є і перед країною, перед майбутнім, і, звичайно, найбільше перед українською архітектурою. Її необхідно міняти. І всі зміни починати з себе.

Назвіть, будь ласка, приклади того, що ви називаєте українською архітектурою.

Цікавою є вернакулярна, народна, архітектура. Радянський модернізм – будівлі тролейбусного депо, крематорію, готелю «Салют», «тарілка». У якийсь момент мене надихав Каракіс і конструктивізм.

Сучасна українська архітектура знаходиться тільки на стадії формування. На мене більшою мірою вплинули представники зарубіжної архітектурної школи: Бакмінстер Фуллер, Фрай Отто, в деякій мірі представники обчислювальної архітектури, так чи інакше пов’язані з обчислювальним проектуванням, наприклад – UN Studio, Asymptote, Herzog & de Meuron, Greg Lynn, Zaha Hadid, Coop Himmelb(l)au.

Чому ви вибрали для навчання КНУБА та КПІ?

КПІ став для мене протоптаною дорогою, по якій я пішов прямо з фізмату, як і більшість моїх однокласників. Там було досить цікаво, але створювалося враження, що десь може бути ще цікавіше. Мені захотілося займатися творчістю, і на другому курсі я пішов на підготовчі курси в архітектурний. На третьому курсі КПІ я вчився паралельно з КНУБА. Я сконцентрував свою увагу на архітектурному, але КПІ закінчив. Будучи студентом 2-3 курсу КНУБА і, вивчивши всі основні віхи розвитку класичної архітектури, я зрозумів, що треба шукати щось в теперішньому часі, мені було не зрозуміло, куди в даний момент прямує вектор розвитку архітектури. По-моєму, це було незрозуміло не тільки мені. Я збирав інформацію про сучасну архітектуру і прийшов до висновку, що її авангардом є саме обчислювальна, алгоритмічна, цифрова архітектура.

А найпотужніший місце, де першими в академічному (а може, і не тільки) світі почали схрещувати архітектуру з програмуванням, робототехнікою, природними та іншими науками, був Лондон. А найбільш передовим вузом, в якому створювали і вивчали обчислювальну архітектуру, була Архітектурна Асоціація в Лондоні, яку я вважав і вважаю досі одним з найвпливовіших архітектурних закладів в світі. Там я свідомо вибрав програму Design Research Lab, де вивчають робототехніку та програмування. Були й інші місця, де займалися вивченням обчислювальної архітектури, наприклад, Південно-Каліфорнійський в Лос-Анджелесі, проте мені здавалося, що в Лондоні цей напрям був більш розвинений і там було більше яскравих представників світової архітектури. Хтось з них там навчався, а хтось викладав, наприклад, Rem Koolhaas, Richard Rogers, Zaha Hadid, Ben van Berkel, Peter Cook, Nicholas Grimshaw, Amanda Levete, Ron Arad, Neri Oxman.

На мій погляд, саме в Лондоні найбільша концентрація архітектурних майстерень haute couture, мабуть, навіть вище, ніж у Нью-Йорку, що свідчить про тісний зв’язок сміливого академічного світу (АА зокрема і особливо) з практичними проявами професії.

Що вам дало навчання в Лондоні?

Якщо задатися питанням, були б у мене такі ж успіхи після Лондона, якби він не трапився, то, думаю, що було б не гірше, може бути, навіть і краще. Я не перебільшую, тому що і до Лондона ми займалися вивченням цього напрямку, тим, що практично ніхто в Україні глибоко не вивчав, і вже тим більше не застосовував в архітектурній практиці. Мені був цікавий досвід роботи в команді, серед людей, які є визнаними світовими лідерами в обчислювальній архітектурі. Це приблизно як поїхати вивчати живопис в епоху Відродження до Мікеланджело до Флоренції. Можливо, я отримав більше впевненості. Навчання в АА дало більше віри, що все можливо і можливо де завгодно. Я б шкодував, якби не поїхав – Лондон став галочкою, яку треба було поставити.

Чи важливо, щоб викладачами були практикуючі архітектори?

Патрік Шумахер є творцем напрямку DRL, директором якого був Теодор Спайропулос. Я вчився в студії Теодора, він був моїм безпосереднім керівником, а Патрік – одним з викладачів. Більшість викладачів були архітектори з Zaha Hadid Architects, інші – з Foster + Partners, Arup і т.д. Дуже важливо, щоб архітектори, які викладають, мали вже за спиною певні досягнення. Досягнення не тільки у вигляді мільйонів спроектованих квадратних метрів. Досягнення не у вигляді мільйонів зароблених гонорарів. Для мене досягненнями є, наприклад, створення знакових і інноваційних проектів. У Патріка такими досягненнями є і його проекти в Zaha Hadid Architects, і теоретичні дослідження по впровадженню параметричної та цифрової архітектури. Теодор Спайропулос не може похвалитися, мабуть, жодним реалізованим об’єктом, в класичному архітектурному розумінні, проте він є автором робіт, які можна зарахувати і до архітектури, і до мистецтва. Вони є і відображенням сучасності, і йдуть попереду нашого часу. У нього є інсталяції, часто роботехнічні, які відображають архітектуру майбутнього.

Навіщо чотири роки тому ви пішли викладати в КНУБА?

Мені здавалося, що у нас обчислювальній архітектурі теж можна вчити, також як в ефективних навчальних закладах за кордоном, щоб наші студенти змогли створювати цікаві, інноваційні проекти. Перед початком моєї роботи викладачем я не будував ніяких ілюзій. Я радий тому, що результати, яких ми досягли там, краще, ніж можна було очікувати. На п’ятому курсі, на якому я викладаю, в державних вузах в основному студенти думають про роботу і заробіток. В умовах відсутності студійного проектування (на противагу комбінації лекцій з самостійними «домашніми» завданнями), створювати з ними технічні рухомі, автономні моделі, моделі, що трансформуються, обчислювальні симуляції, створювати програмування з тими, хто до цього з більшістю навичок програмуванням жодного разу не стикався – це велике досягнення. Все, що ми змогли зробити в даних умовах, було зроблено. Більшого можна досягти тільки в приватному навчальному закладі.

Як змінилася архітектура за останній час? І яких змін варто чекати далі?

У сучасній архітектурі метод прийшов на зміну стилю. Творчим і утилітарним авангардом стало використання основ обчислювального проектування, в якому комп’ютер, обчислювальна машина, перетворився в щось більше, ніж просто олівець в руці сучасного архітектора. Замість цього він став більшою мірою співтворцем або як мінімум помічником, без якого ми не побачили б найоптимальніших і глибоких рішень в проектуванні, реалізації, будівництві. Алгоритми допомагають нам проектувати, створити, реалізувати такі форми, які ми не змогли б зробити самі або робили б довго. Тому і з’явився термін параметрична архітектура – взявши до уваги велику кількість параметрів, ми отримуємо певну форму. Aurum potabile архітектури 21 століття є штучний інтелект, який в чомусь доповнить, а в чомусь замінить архітектора для блага всього людства. Архітектура, в свою чергу, стане машиною для життя, але не в корбюзіанському прочитанні, а в постфуллеровському – вона буде мобільною, трансформується і адаптується до потреб людей. Будинки й простори почнуть думати, вирішувати і пропонувати оптимальний об`єм або пустоту, беручи до уваги актуальні критерії. Нас чекає найцікавіший архітектурний період в історії людства, і він вже стукає в наші двері.

Може так статися, що обчислювальна архітектура стане своєрідним троянським конем – покликана полегшити роботу архітектора, вона позбавить його проекти індивідуальності, несподіванки?

Можна розглянути цю ситуацію під іншим кутом – 90% архітектурних об’єктів, які вже побудовані, були спроектовані без допомоги обчислювальної архітектури, і це нескінченний модернізм, який наповнив наші міста. Відсутність алгоритму не означає присутність творчості. Обчислювальна архітектура навпаки дозволяє створювати більш несподівані об’єкти. І зовсім не тому, що була поставлена така задача, хоча і це завдання можна поставити, а тому що з її допомогою можна спроектувати складні за формою, але оптимальні за функцією і реалізацією об’єкти. Об’єкти по всьому світу, якими всі захоплюються і які знаходяться в центрі уваги, а також змінюють загальноприйняті підходи в проектуванні, були створені за допомогою обчислювальних методів. Природно, не без участі творчого процесу людини.

Чому ви погодилися стати куратором конференції Architecture of the Future?

Вовків боятися – до лісу не ходити. Будь-яка діяльність, що відрізняється від того, що ти робив до цього, вимагає певної напруги. Мені здається, що мій досвід близький конференції, і я буду на ній на своєму місці. Свою роль я бачу в тому, щоб розробити ідею, якою буде пронизана вся глобальна дискусія, в тому, щоб іноземні архітектори бачили в Україні партнера, з яким можна вести діалог, а українські – думали виключно критично і заглядали глибше в важливі світові процеси професії. Мені здається, що конференція Architecture of the Future на голову вище тих середньостатистичних процесів, які відбуваються в Україні, а я постараюся цю висоту підняти ще на пару сантиметрів.

Ірина Белан