Архітектура смислів

2-10-2019

З 9 по 11 жовтня у Києві пройде одна з найгучніших архітектурних подій України і Східної Європи – архітектурна конференція Architecture of the Future. Архітектурним партнером конференції виступає компанія Project 7, відома своїми не менш гучними проектами – Театр на Подолі, в якості керуючої компанії, проект який компанія вела від початку до введення в експлуатацію; проектування вхідної групи, дитячого майданчика та нових експозицій Черкаського зоопарку площею понад 10000 кв. м; генеральний проектувальник реконструкції частини території фабрики Roshen.

При виїзді з Києва на Васильківський тракт в середині 19 століття з’явилося село, яке завдяки сусідству з річкою Либідь стали називати Нижня Либідь-Деміївка. Друга частина назви пішла, швидше за все, від імені одного з жителів. Залізничні колії сприяли розвитку промисловості, і в 1869 році тут побудували Київський цукрово-рафінадний завод. Через 17 років купець Валентин Єфімов організував в Деміївці виробництво цукерок. Його управлінські здібності поступалися організаторським, і акціонери були змушені відсторонити Єфімова від керівництва, доручивши підприємство швейцарському підприємцю Альберту Вюрглеру. Через кілька років його ефективної роботи про продукцію фабрики знали вже в Бельгії і Великобританії. Після революції і наступної за нею націоналізації змінився як топонім місцевості – вона отримала назву Сталінка, так і назва заводу – він уже не носив ім’я Валентина Єфімова, отримавши право на ім’я Карла Маркса.

Друга Світова Війна і зміна міської інфраструктури внесли зміни в історичну забудову Деміївки, однією з небагатьох уцілілих будівель якої є комплекс кондитерської фабрики Roshen, з уцілілими будівлями Київського цукрово-рафінадного заводу авторства архітектора польського походження, титулярного радника Яна-Фридерика Вишневського, який вибрав для головних корпусів мотиви кріпосної архітектури. За другий етап забудови відповідав Михайло Іконніков, який протягом 41 року служив архітектором Київської губернії. Зараз територія заводу і будівлі його фабрики знаходяться в процесі реновації. Поступово здійснюється перехід фабрики від статусу виробничого об’єкта до суспільного кластеру, завдяки якому Деміївська площа перестане бути такою в формальному сенсі і стане нею в реальності.

Київ, як і кожне місто з багатовіковою історією, зіткнувся з проблемою акумуляції основних адміністративних, культурних, політичних, соціальних об’єктів в центрі. Вирішення цієї проблеми лежить в децентралізації міської структури. Створення об’єктів культурного і соціального значення на території фабрики Roshen і організація простору Деміївської площі стане одним з кроків з розвантаження центральної частини міста. В одному з корпусів вже відкрито музей, завершені роботи зі зміни фасадів деяких з будівель, йдуть роботи по створенню відкритого простору, ковзанки, який в літній час стане багатофункціональним амфітеатром.

Генеральним проектувальником, який також здійснює авторський нагляд за проектом, узгодження проекту, менеджмент проектувальників, стала компанія Project 7, директором якої є архітектор Сергій Русанов, випускник Харківського Національного Університету Будівництва та Архітектури.

У чому полягає характерна для Харкова атмосфера?

Харків – це місто молодих. Зараз, коли я переїхав до Києва, і періодично повертаюся до Харкова, де виріс і навчався, вікова градація особливо чітко видна. У ньому дуже багато студентів. А значить є особливий дух. Я відчув його ще на першому курсі архітектурного, який переорієнтував мене. Вибір Університету Архітектури став інтуїтивним. За рік до вступу я пішов на підготовчі курси і з нуля навчився малювати. На першому курсі ми гуляли по місту і нам розповідали про його архітектуру. Між нами, студентами, і викладачами йшов постійний діалог. Харків, в архітектурному плані, не так постраждав, як Київ, якому фінансова концентрація не пішла на користь. Але мені не подобаються ті процеси, які відбуваються в Харкові зараз.

Як проходило ваше становлення як архітектора?

Ключовими моментами для мене став університет. В університеті існує (або існувала, не знаю як зараз), так звана «верхня» кафедра Олександра Буряка, яка, по суті, змінює твою свідомість. Там відчувається дух свободи. В університеті цінували вміння кожного – там вичленяли особливості, характерні для кожного студента. І кожен, завдяки цьому, розкривався. На останньому курсі мене відрахували з університету. Ми брали участь у конкурсі «Будинок зірки», який проводив журнал «Салон», стали лауреатами конкурсу, проте «забили» на сесію і нас відрахували. А через три місяці нас запросили на ректорат і як найкращих студентів, які фактично ними вже не були, нас привітали з перемогою і вручили грамоти. Нас потім відновили, і ми довчилися. Другу вищу освіту, можна сказати, я отримав, коли чотири роки працював у Олега Дроздова. Я працював вже з другого курсу університету. Тоді в країні відбувався підйом в будівництві. Ми спостерігали за тим, як проектують Дроздов, Дольник, Зотов. Я займався технічною роботою, поки мене в коридорі не спіймала викладачка Ірина Кудряшова і сказала: «Хочеш працювати – працюй, але з найкращими!» Завдяки її допомозі я протягом чотирьох років працював з Олегом Степуніним. Ми спроектували мережу кінотеатрів у Харкові. Я був в його компанії заступником, займався адміністративними питаннями, узгодженням. І в якийсь момент я захотів повернутися до архітектури. Мій товариш сказав, що Олег Дроздов набирає людей. Я побіг до нього на співбесіду. На інтерв’ю я себе продавав як суперлюдину, яка робить робочі креслення і може бути на будівництві, а він мене посадив на концепції. Три місяці я взагалі не розумів, що він від мене хоче. А потім втягнувся і всі чотири наступні роки ми з ним займалися розробкою концепцій, робили ескізи – це був дуже творчий період. Ми жили на роботі. Атмосфера була дуже надихаюча. Дроздов дуже багато розмірковує. Він хороший методист. До роботи в його бюро я не знав, як можна спроектувати грандіозний об’єкт. Він показував, як це робити крок за кроком, використовуючи логіку, методику, творчість. Я розумів, що як професіонал, і як архітектор він тебе витягує на наступний рівень і ти вже не боїшся нічого проектувати. Ти усвідомлюєш, що до будь-якого об’єкта можна знайти підхід і Олег багато експериментував з підходами. Тому я впевнений в успіху Харківської Школи Архітектури, освітньому проекті Олега.

Як ви опинилися в Києві?

Мій товариш, з яким ми разом працювали у Олега, і який раніше переїхав до Києва, запропонував мені роботу. Це був 2011 рік, мені потрібні були гроші – народилася дочка. На аутсорсі я попрацював з Філом Хадсоном, який робив проект для Roshen. Пару років я провів в службі замовника компанії, спочатку не розуміючи, що я, архітектор, буду робити не в архітектурній компанії. Виявилося, що погляди у керівників Roshen дуже широкі – до роботи над проектами залучалися багато відомих архітектурних бюро та для людей, які працювали на досить непростому виробництві, створювалися умови європейського рівня комфорту. Щоб люди, що там працюють, відчували себе в європейському середовищі, розробляли сучасні інтер’єри. Однією з перших реформацій стала їдальня, яку спроектував Віктор Зотов.

Яким чином ви співпрацювали з Олегом Дроздовим при роботі над проектом Театру на Подолі?

Я Олега на цей проект і запросив. Після того як закінчилася співпраця з Roshen, була робота в Maass. Потім я організував компанію Project 7. Мені подзвонив В’ячеслав Москалевський і запропонував участь в цікавому проекті, яким став театр на Андріївському узвозі. До цього я навіть не помічав будівлю театру, який стояв на цьому місці вже років двадцять. Мені запропонували виступити в ролі керуючої компанії: вибрати архітектора, генерального проектувальника, генерального підрядника, отримати всі необхідні узгодження, реалізувати проект і ввести його в експлуатацію. В’ячеслав Олександрович дуже добре розуміє сучасну архітектуру, йому подобається співпрацювати з новими архітекторами, тому я запропонував йому в якості архітектора Олега Дроздова, але він був не єдиним, ми пропонували ще кілька бюро. Йому довелося попрацювати з непростим об’єктом – необхідно було внести мінімальні конструктивні зміни, поставитися дуже тактовно до будівлі, не змінювати висоту будівлі, проте, можливо, через те, що будівлю будували довго і змінювалися проектні групи, деяких змін було не уникнути – потрібно було спроектувати фойє, якого просто не було, людям ніде було знаходитися, а посередині будівлі був фонтан. Олег намагався підкреслити двоповерхову забудову Андріївського і нівелювати ефект від верхніх поверхів театру. Велика заслуга Олега полягає в тому, що він зміг створити простір для людей, організувати гармонію і пропорцію площ, забезпечити функціональність. Архітекторів, які впоралися б з таким завданням, мало. Проект вийшов цікавим і кожен з учасників досяг своєї мети – корпорація зробила соціально значимий об’єкт, КМДА привернула мецената в проект і отримала новий сучасний театр, ми стали учасником амбітного проекту, прийнявши виклик більш високого рівня.

Чи очікували ви таку негативну реакцію на цей проект?

Ні. Однак, я вважаю, що дискусія, яка виникла завдяки йому і сколихнула всю громадськість, це круто. На кейсі цього театру спливли всі огріхи і недосконалості в законодавстві. І стало абсолютно прозоро, що робити далі. Зараз до Верховної Ради пішли багато хто з учасників цієї події. Тому нам варто очікувати, що зараз почнуться зміни на краще. Ми також зрозуміли, що потрібно заздалегідь готувати громадськість, пояснювати особливості проекту і діяти тактовно. Великий досвід ми отримали, коли почали за півроку до будівництва приводити документи в порядок – до нас за 20 років на цей об’єкт було заведено 14 кримінальних справ, не на всі проведені роботи були відповідні документи. І коли будівля була побудована, почали згадувати все, що відбувалося з ним за всю його 20-річну історію. Презентація на Міській Раді теж не внесла особливої ​​ясності, більше через особисте неконструктивне самоствердження учасників – хоча до деяких зауважень, як до об’єктивних, Дроздов прислухався і злегка засунув верхню частину будівлі вглиб, збільшив площу використання цегли.

Я вас вітаю – 14 вересня відкрилася частина комплексу Черкаського зоопарку. На які світові аналоги ви орієнтувалися в цьому проекті?

До цього у нас вже був досвід роботи над експозицією зоопарку в Рівному. Під час проекту Театру на Подолі Roshen запропонував знайти зоопарк, яким керує директор, націлений на його розвиток. Ми вибрали Черкаський зоопарк, керівник якого, Євген Ван, при бюджеті 5 мільйонів гривень на рік, при вхідному квитку в 20 гривень, примудрявся купувати нових тварин, годувати їх, будувати нові об’єкти своїми силами і робив це дуже непогано. Над проектом ми працювали півтора року. Ми подивилися, які нові комплекси були відкриті в Європі і поїхали до Відня, де була відкрита нова експозиція для білих ведмедів. Що мене і мою команду зацікавило, то це те, що кількість видів представлених тварин має значення, але не таке вже й велике, важливіше, як тварини представлені. Одного і того ж ведмедя можна цікаво показати з різних ракурсів. Вся експозиція в віденському зоопарку побудована так, що, проходячи повз, ти бачиш його в різних життєвих сценаріях. Така складно влаштована експозиція дозволяє збільшувати час, проведений в зоопарку. У Черкаському зоопарку відвідувачі проводили максимум годину. Нам потрібно було створити експозицію, яка б показувала вовків і ведмедів з різних ракурсів, щоб збільшити час, проведений в зоопарку, до півтори години. До цього завдання додалися ще хвилювання директора, якого турбувала проблема створення приватності і комфорту тварин. Зоопарк повинен бути гуманним для тварин і контактним, розвиваючим для відвідувачів. Всього ми відвідали 4 зоопарки – у Відні, Зальцбурзі, Амстердамі, і найновіший зоопарк, у Нідерландах – Еммен, який, на мій погляд, більше схожий на Діснейленд. Вся територія ділиться на природні зони, в яких відображена характерна природа, ландшафт. Експозиції побудовані так, щоб людина була якомога ближче до тварин і не заважала їм. Мені особливо сподобався тропічний павільйон. Цей зоопарк знаходиться на півночі країни, в місті з населенням в 30 тисяч чоловік і туди спеціально приїжджають, щоб відвідати зоопарк. Зараз ми проведемо студентський конкурс, спільно з ХША, переможець якого отримає право на реалізацію наступної експозиції Черкаського зоопарку.

Чому ви назвали свою компанію Project 7?

Це моє сьоме місце роботи, і Київ – сьоме місто, де я живу.

Над яким проектом ви працюєте зараз?

Зараз ми є Генеральним проектувальником в проекті реновації території заводу Roshen, до якого залучено багато архітектурних бюро. Ми відповідаємо за дотримання всіх норм і ведемо авторський нагляд. Для нас важливо зберегти це цікаве з точки зору історії місце. Подібні об’єкти є нашим корінням, підосновою нашого життя. Вони формують нашу автентичність, дають пояснення, чому ми є саме такими, якими ми є.

Чому ви вибрали слоганом компанії «by forming space, we are forming society»?

Ми прийшли до нього завдяки досвіду. Після реалізації одного з проектів Roshen, Вінницької набережної, це не наш проект, але – самі жителі міста почали окультурювати прилеглу територію. Щось подібне сталося і в Черкаському зоопарку – директор скаржився, що тваринам кидають їжу, що для них шкідливо і навіть небезпечно. Своїм проектом ми збільшили вдвічі відвідуваність, мета, яку ми перед собою поставили – збільшити час відвідування до півтори години, досягнута, а випадків вандалізму стало набагато менше.

Ірина Белан